Звичаї і традиції
Звичаї Рожнятівщини
(За матеріалами книги “Рожнятівщина – край бойківський чарівний”)
По барвінок
Обряд плетення вінка з “хрещеного барвінку в бойківському весіллі є символом тривалого кохання.
Колоритно і по-особливому відбувається це дійство в селах Рожнятівщини. Цю традицію тут шанують й свято виконують віддавна.
Саме напередодні весілля свахи ідуть по барвінок. Старша сваха благословляє зелений барвіночок свяченою водою, обсіває пшеницею, просить хлопчиків покачатися по ньому (щоб первістком у сім’ї був хлопчик):
Ой, із-за гори свашечки в долину
По червону свашечки калину
По хрещений барвіночок
Дівчиноньці на віночок.
Зрізавши барвінок, несуть його до хати молодої, ладкаючи:
Питаймося сусіди
Чи в цім домі весіллє
Бо ми принесли зіллє
Зелений барвіночок
Дівчині на віночок.
А у відповідь батько і мати нареченої запрошують свашок з барвінком на весілля.
І ось під супровід весільних приспівів, чудовий вінок з (вічнозеленого) городнього “зілля” готовий. Невдовзі “молода” покладе його на голову. А на втіху гостям та присутнім поллються весільні співаночки свах, вселяючи велику надію, віру в щасливу долю майбутнього подружжя:
Ой, вінку мій, зелененький,
Із явора зеленого
Ой, вінку, мій зелененький, Нападало листя,
Коби в тобі походити Весіллє сі починає,
Хоч одну недільку. Дай їм, Боже, щістє.
Коровай
Коровай… Одним з найбагатших (під час весілля і його підготовки) на Бойківщині є обряд випікання та прикраси короваю. По-особливому здійснюється це в селі Лецівка:
Благослови нас, Боже, та й ти, рідна мати,
Коровай зачинати, – співають “коровайнички”.
Благословляють батько й мати. І вже жінки місять тісто. Ладкають:
Коровайова пара
По припічку гуляла
І… щораз веселіше, з гумором:
Білява причиняла,
Черевата – місила.
За звичаєм, місять коровай жінки, які живуть в злагоді й любові за першим шлюбом.
Прекрасний чудо-коровай. Оздоблений листочками, пшеничними колосочками (з тіста), що символізують легку долю, повагу до рідної землі, матері.
Не забувають талановиті пекарі і про інші (тістечкові) символи – маленькі пташечки, шишечки. їх потім роздаровують дітям і дорослим: щоб ширилася любов і повага молодого подружжя до всіх людей.
В інших селах, зокрема, і с. Суходіл, в п’ятницю (в переддень торжества), хлопці й дівчата збираються прибирати деревце. Саме весільне деревце уособлює дівоцтво й парубоцтво. Це особливий знак відокремлення молодят від неодруженої молоді.
Служить, як правило, для цього символу верх ялини. Його й прикрашають квітами, щоб вже потім вкласти у весільний коровай…
Весілля – весіллє...
Надзвичайно багате за змістом, винятковою фантазією, імпровізованістю виконання весілля – один з найдревніших і найбагатших бойківських обрядів. Все тут побудоване і підпорядковане логіці й мудрості. У випіканні короваю, плетенні весільного вінка з барвінку, вбиранні “деревця”, заручинах, передачі молодою нареченому весільної сорочки, вінчанні молодят у церкві – вікові традиції наших предків, батьків.
А скільки радості й смутку в ладканках, які супроводжують батьківське благословення на шлюб, в зустрічі молодої пари, після вінчання, батьками на порозі отчого дому, викупі молодої, розплетенні коси і покриванні голови нареченої хусткою! Виграють до змору троїсті музики, веселяться гості… Бойківське весілля. Весіллє…
Тягніть дідуха за вуха…
День Святого вечора в наших краях особливий завжди. Зі сходом першої зорі вся родина збирається до святої вечері. Ще з давніх-давен на Україні знали: з вечірньою зорею пов’язане велике чудо – народження Сина Божого. Але сама підготовка до святої вечері – справжнє таїнство, особливий ритуал.
Наші діди і прадіди навіть вважали, що в цей день може здійснитися будь-яке чудо. В оселях панувала якась утаємничена магічність, бо все, що мало відношення до обрядового столу, набувало чудодійної сили. Всіма своїми стосунками й обстановкою створювався колективний образ багатства, щастя, миру та спокою в господі. Ці вірування збереглися до сьогодні.
А починається все з дванадцяти свят-вечірніх страв. Саме дванадцяти… Символ – не простий, бо рівно стільки було учнів (апостолів) у Сина Божого…
За добрим звичаєм, всі члени родини мусять бути вдома. Боже сохрани – десь заночувати в цю ніч – цілий рік блукатимеш по світу… І ніщо не може бути в цей вечір поза домом – позичене, чи десь забуте. Не дай Бог, сваритися в цей день: радше – помиритися навіть з ворогами, щоб по Різдві було мирно в хаті і поза хатою.
А ще люди вірили, що той, хто спить у ніч перед Різдвом, проспить Царство небесне, або ж з ним станеться якесь нещастя. Тож ні в якому разі не годилося лягати спати. В нас існує чудовий звичай; спершу входить до хати господар зі снопом жита, так званим дідухом, в руках. Щоб відігнати злу силу, на кутах стола, під скатертиною, – всесильні зубки часнику, а на багатство – копійки.
Святу молитву господар мовить вголос. Якось урочисто мерехтить різдвяна свічка… Воістину запанував Дух Божий… Обережно і сокровенно зачерпнута перша ложка куті… Тепер вставати з-за столу не можна – недобрий знак…
А згодом – найцікавіше: кожен з родини тягне “свою” соломинку. Яка ж вона задовга? Не жарти ж бо: кажуть, що довжина соломини – на тривалість життя. З цього приводу навіть жартують: “Тягніть дідуха за вуха – може проречете собі довше життя”.
А ще добре, якщо на Свят-вечір трапиться гість. Бути щастю!
… Та й все інше на Свят-вечір має віще, небуденне значення. Дай, Боже, добрий вечір!
Над вертепом звізда ясна
Одним із найдавніших видів народної творчості є народні різдв’яні колядки і щедрівки, у яких відображені події, пов’язані з народженням Ісуса Христа, і які свято шанують на Бойківщині. Не рідкість на Різдво в нашому краї вертеп. Практично це – невеликі театралізовані колективи, які з радістю приймають у кожній господі.
Вертеп ходить по селу від першого свята Різдва і до третього. Вже сама поява вертепників у різнобарвних колоритних костюмах, бойківському вбранні, переданому їм батьками, дідами і прадідами, викликає велике захоплення.
Вітаючи господарів, вертепники приносять в хату радість і Боже благословення. Пастушки віншують і посівають: кожний по-своєму – пшеницею, житом, зернами льону, яблук чи груш. “Тріє царі” – благо велике – Христа прославляють. Комічні ролі відведені стилізованим постатям – Чорту, Смерті (з косою), Мойші, найнепривабливіша – жорстокому Іродові. І так від хати до хати йдуть колядники, несучи невеличку дерев’яну хатку, в якій зімітована сцена народження Ісуса. В яслах на сіні лежить Месія – Христос, а біля нього Божа Мати з св. Йосифом, а також – пастушки, ягнятко, ослятко та віл.
“Бог ся рождає, хто ж го може знати…”
