Скит отців Студитів у Лужках
Петро Дідуга: «Із по баченого й пережитого в скиті отців Студитів у Лужках»
Журнал «Патріархат», №1, 2010р., ст.28-30
Зазвичай, коли серед церковного люду хтось заговорить про оздоровлення в котромусь із святих місць, це повідомлення загал приймає з ентузіазмом. Відразу ж знаходиться інша особа, яка своїми розповідями доповнить образ місця, священика чи монаха як панацеї від усіх хвороб. Коли ж у присутності отця Йони, настоятеля студійського скиту в Лужках, пан Зенон Сорока розпочав тему свого «чудесного оздоровлення» в дорученій настоятелю обителі, останній лагідно усміхнувся і зауважив: «Та це ще треба знати, що саме Вам допомогло…». Пан Зенон розводить руками і вже не у відповідь отцю Йоні, а таки мені ледь не на вухо: «Не любить отець говорити про чуда і зцілення, – а за хвилю додає, цього разу вже ніби сам до себе. – А, може, й мають рацію… Інакше би люди вже тут їх затоптали…» Сам пан Зенон Сорока приїжджає до монастиря п’ятий рік поспіль. Вперше потрапив сюди з глибокої нужди. Пухлина, яку навідріз відмовилися лікувати всі лікарі, звісно крім хірургів, тут «в чудесний спосіб» щезла. Відтоді кожен перший тиждень Великого посту він тут: «Це особливе місце, – каже. – Що ще можу вам сказати? Самі відчуєте…»
На празник апостола Андрея Первозванного
І ми справді це «відчули». Потрапили до скиту у навечір’я храмового празника святого апостола Андрея Первозванного. Мороз пробирав до кісток. Дорога до скиту – суцільний лід. До Осмолоди, найближчого населеного пункту, – 11 кілометрів. Темно, хоч око вибери. Нас зустрічає з ліхтариком усміхнений отець Йона, на момент нашого приїзду єдиний насельник скиту: «Служба розпочнеться через три години, – каже – Прибудуть люди із сіл, монахи з Унева та Зарваниці, і вам буде веселіше». Спершу я потрактував слова отця як жарт: де під таку пору, за таких несприятливих погодних умов, тут візьмуться люди? Ну хіба якісь заблукалі, обвішами бурульками туристи…
Коли ж розпочиналася Вечірня, храм був на третину заповнений людьми із сіл, навіть з Брошнева, до якого усіх 26 км. Приїхали також брати та отці Студити з Унева й Зарваниці. До останньої – близько 400 км. Заповідалася довга, неймовірно холодна ніч чувань у щойно збудованому дерев’яному храмі. Тривале перебування в таких умовах мало б неминуче закінчитися щонайменше застудою. Але жодної хвороби з цієї холоднечі ніхто не виніс. Це було видно зранку, коли люди тісним колом обступили джерело зі щойно освяченою водою. На втомлених обличчях видніла тиха радість. У жестах людей, у їх рухах не було й натяку на поспіх. Вони ще довго громадилися біля джерела, набирали в пляшки воду, пили її так, ніби дійство відбувалося посеред літа на квітчастому лузі. Десь між горами ховалася ніч, а з вершин, по верхів’ях засніжених сосон, скочувалося світло нового дня – нового вже в оновленому, десь у глибинах цієї ночі, сенсі.
Сам отець Йона переконаний, що у скиті справді гояться рани, але це передусім рани порушених взаємин людини з Богом і людей між собою: «Буває, сюди водночас приїжджають люди, які гніваються між собою. Скажімо, хтось, хто позичив гроші, й хтось, хто їх не віддає, або начальних і його підлеглий, особа, яка збирає податки на базарі, й продавець з того ж таки базару. Скит є нейтральною територією. Тут люди по-новому відкривають свою гідність перед Богом»,- каже отець Йона і додає: – Оздоровлення, мабуть, трапляються, але зцілювати – це не наше пряме покликання».
«Тут неподалік є монастир, де щодня до священика приходить понад сто хворих з різними діагнозами, – втручається у розмову пан Зенон. – Люди справді оздоровлюються. Але я все ж таки більше люблю бувати у Лужках. Тут – якась незвичайна тиша».
Покликання братії студіону
Завдання студійського скиту: насамперед розвивати духовне життя, стреміти до досконалості в молитві, а також докладати усіх Богом даних талантів до розбудови скиту. Отці Студити знають навіть про таку залежність: як монах-Студит будуватиме свій храм чи монастир, таким і буде його захист у часі спокуси. Чимало людей, які тим чи іншим чином запізналися зі скитом та його жителями, застосовують це правило й щодо свого життя. «Дві третіх усього, що тут збудовано, – розповідає отець Йона, – це дар різних доброчинців».
До скиту щораз то частіше приходять прочани та богомольці. Церківця на сто людей – перша ознака того, що тут справді їх чекають. Разом з тим при вході до скиту – табличка: «Без потреби на територію монастиря просимо не заходити». «Головне завдання скиту – бути вогненним стовпом для тих, хто шукає Бога, – говорить о. Йона. – Якщо до нас приходять люди у цій потребі, вони тут бажані та очікувані». На жаль, можливості зупинитися на території монастиря немає, принаймні поки що. Вже знайомий нам пан Зенон на час свого перебування у скиті винаймає житло в гуртожитках лісників у Мшані, півгодини пішої ходи від скиту. Неподалік від студійської обителі є видолинок, де можна розбити наметове містечко. Влітку з цієї можливості користають групи молоді – школярі, пластуни, студенти. «Живуть поза територією скиту, а до нас приходять на Богослужіння», – розповідає отець Йона.
Не так бажанням у скит, як послухом
Життя у скиті значною мірою відрізняється від життя у монашій спільноті. Тут більший наголос ставиться на особисте молитовне правило. Лише один раз на день насельники скиту сходяться разом для участі у Літургії. Брат Серафим переконаний у тому, що життя у скиті підходить не всім монахам. Часто молоді люди приходять у монастир з певним ідеалом життя у пустині, однак коли реально з’являється можливість такого випробування – охочих обмаль. «Перш ніж жити у скиті, особа повинна пройти становлення у монашій спільноті», – каже брат Серафим, старожил лужківського скиту. Отець Йона до скиту прийшов лише півроку тому. На запитання «чи подобається тут?» зводить плечима: «Бути тут мене поблагословив ігумен. Тому я не мав проблем з тим, щоб приймати рішення». Загалом послух дійсно робить непотрібними багато зайвих питань. Отець Йона не приховує того, що в скиті йому таки й справді до душі: «Гарна природа. – каже. Тут вона така сама, як і навколо мого рідного дому в Словаччині».
Як же сталося, що словак потрапив до монастиря отців Студитів в Україні? Свого часу він закінчив семінарію у Пряшеві, вже тоді мріяв про контемплятивний монастир Східної Церкви. У Словаччині такого не було. Довідався про монахів Студитів в Україні. З 2004 р. служить в Унівській Святоуспенській лаврі. Не залишає надії на заснування студійського монастиря у себе на батьківщині. «Коли я потрапив до монастиря в Уневі, коли почув, як братія молиться церковнослов’янською мовою, як співає, я зрозумів, що знайшов те місце, яке шукав», – ділиться отець Йона.
Скит у період лихоліття
У 2010 виповнилося 80 років від часу заснування студійського скиту в Лужках. Місце для його зведення було обрано невипадково. Як і Підлюте, де є літня резиденція Митрополита Андрея – «Кедрова палата», Лужки розташовані біля підніжжя мальовничого хребта Ґорґани, при витоках річки Лімниці. Користуючись збудованою ще за Австро-Угорщини вузькоколійкою, Митрополит подорожував урочищами Горґанських масивів. Одна зі залізничних колій пролягала попри територію, яка врешті була обрана під розбудову приміщень скиту. З одного боку, Митрополит бачив велику потребу заснування студійського скиту як місця, де плекається особливий дух молитви, з іншого боку, він розумів необхідність пасторального служіння серед лісорубів та їхніх родин, які часом цілими роками перебували в горах без жодної пастирської опіки. У 1930 році тут постала дерев’яна церківця, а невдовзі – двоповерховий дім для братії з десяти осіб. Одним із мешканців цієї обителі в ті часи був брат Ювеналій Мокрицький, визначний митець, автор мозаїк собору Св. Софії у Римі. Після Другої світової війни монахи-Студити, утікаючи від неминучої розправи комуністів, залишили скит у Лужках і подалися на Захід. Саме вони заклали фундамент для розвитку студійського монашества у вільному світі. Спершу брати оселилися у бенедиктинському монастир у Бельгії. Хоч умови життя були дуже добрі, все ж монахи не могли там провадити власне студійський спосіб життя. Невдовзі вони перебралися до Канади під юрисдикцію торонтського владики кир Ізидора Борецького. За підтримки Апостольського Престолу і численних доброчинців, особливо з українського середовища, був закладений Святоуспенський монастир у Вудстоку (Онтаріо, Канада), доми у Крефельді (Вестфалія, Великобританія), Пасейку (Нью-Джерсі, США) і, врешті-решт, матірний дім у Кастельґандольфо, неподалік від Рима. Саме в цьому середовищі розвинулося покликання і характер служіння теперішнього Глави УГКЦ Патріарха Любомира, довголітнього архімандрита Студитів.
З нової сторінки
Щойно 10 років минуло від часу, як почалося нове життя скиту в Лужках вже за незалежної України. Зі старих будівель, крім фундаментів, фактично нічого не залишилося. Двоповерховий монастир спалили ще на початку 50-х. Старий храм залишився стояти аж до 1998 року. Хоч не зруйнувала його людська рука – природа зробила своє діло. У 1999 році храм розібрали і, з благословення церковної влади, спалили, оскільки він став непридатним для реставрації. На фундаментах старих споруд постали нові. Року 2009, на празник св. апостола Андрея Первозванного, вже у новому храмі відбули ся перші Богослужіння. Якщо подивитися на фотографію скиту 30-х років і порівняти, як він виглядає сьогодні, то насамперед впадає у вічі відсутність дерев довкола нього. Нещодавно бурелом буквально скосив усе навколо. Тлом монастирських куполів залишається спадщина як радянського, так вже й українського браконьєрського ставлення до лісу – велетенські зруби. Вузькоколійка під час подорожі якою було визначено місце для скиту, також відійшла в історію. За іронією долі та української приватизації, київський «бізнесмен» спершу придбав понад сотню кілометрів цього залізничного полотна, а згодом продав його як металобрухт. Руїною лежить ціла інфраструктура, яка творила контекст для життя скиту монахів Студитів. Чи можливо її відновити – час покаже. Факт, що Осмолода залишається надзвичайно привабливим місцем для пішохідного туризму: це вихід на гірські масиви Ігровця, Сивулі, Попаді, Ґрофи, Аршиці. Цілком правдоподібно, що поєднання релігійного й зеленого туризму, в перспективі, може визначити додаткову харизму цієї студійської обителі.
Вже коли ми прощалися, отець Йона запросив нас відвідати капличку в самому монастирі. Святая-святих – серце скиту: маленьке приміщення розділене іконостасом, третину однієї зі стін займає кахельна піч. Стіна навпроти іконостасу заставлена богослужбовою літературою. Біля вікна – ікона всіх святих Печерського монастиря. Коли розмієш наміри, які спонукали засновників цього греко-католицького монастиря обрати покровителем храму в далеких від гір Києва – Карпатах апостола Андрея Первозванного, а капличку віддати під покров святих Печерського монастиря, справа єдності Церкви перестає виглядати такою вже й безнадійною.
