Два митрополити з одного роду (Йосип та Сильвестр Сембратовичі)
Йосиф Сембратович народився 8 листопада 1821 року в м. Криниці (тепер на території Польщі) у родині священика Перемишльської єпархії. Гімназію закінчив у Новому Санчі, а філософський курс (VII та VIII класи) – у Перемишлі. Під час навчання здібного учня запримітив єпископ Іоан Снігурський і послав навчатися до Відня, де Иосиф закінчив курс богослов’я. 7 жовтня 1845 року він був висвячений на священика і став префектом (управляючим справами) Перемишльської єпархії.
Від червня 1846 року о. Иосиф Сембратович навчається уже в Римі, де отримує докторат і призначається префектом духовної семінарії та доцентом біблійних наук у Львівському університеті.
11 грудня 1852 року виїхав до щойно заснованої Духовної семінарії у Відні, де теж став префектом, а пізніше отримав посаду віце-ректора. У 1858 року він стає професором Львівського університету. Невдовзі його викликають до Риму для праці у конгрегації (комісії, що відала питаннями віровчення, культури та управління церквою). У 1865 році Й. Сембратовича було висвячено на архієпископа.
Через два роки він повертається на батьківщину і стає адміністратором Перемишльської єпархії. 7 серпня 1870 року Йосиф Сембратович обійняв митрополію, ставши Галицьким митрополитом, архієпископом Львівським, членом Галицького сейму і австрійської Палати вельмож. На цій посаді він розгорнув широку діяльність в управі єпархії та оновленні Святоюрської церкви. Провів реформи ордену отців Василіян. Активно боровся митрополит з пияцтвом, яке завдавало чималих матеріальних і моральних збитків нашому народові.
1874 року він видав два послання до греко-католицьких священиків: “Про достоїнства чоловіків” та “Про братства тверезості”. У них митрополит показав, яким страшним нещастям для людей є пияцтво, і закликав усіх свідомих українців, у першу чергу священиків, до боротьби з ним. Заклик викликав небувале пожвавлення кампанії за тверезість. І першим у цьому русі були греко-католицькі священики.
Все це дуже стривожило виробників алкогольних напоїв та торговців. їхніми стараннями уже в наступному 1875 році Львівське намісництво у своєму листі до греко-католицького Ординаріату висловлює своє незадоволення такою діяльністю священиків і домагається її припинення.
Однак вище духовенство не змінило своїх позицій. Більше того, митрополит Иосиф Сембратович укладає угоду з австрійським урядом, відповідно до якого священики мали право організовувати при церквах братства тверезості і місцева влада не мала права до цього втручатися.
Така непохитність владики не давала спокою спольщеній шляхті і полякам. Саме з їхньої ініціативи И. Сембратовича було усунено з митрополичого престолу і переведено у 1882 році до Риму. Звісно, не тільки це було головною причиною позбавлення митрополита посади.
Після ліквідації Хомської єпархії у Галичині посилився москвофільський рух. Деякі парафії переходили на православ’я, а вину за це було покладено на Й. Сембратовича.
Цікаво, що три роки після того посада Галицького митрополита була вакантною. Коли Й. Сембратович хотів знову переїхати до Львова, то по дорозі заїхав у Відень. Там він зустрівся з міністром освіти, який сам запросив його до себе. Міністр заявив, що для уряду його повернення у Галичину є небажаним. Митрополит, зважаючи на волю міністра, на батьківщину не поїхав, а повернувся до Риму, де й помер 23 листопада 1900 року.
Перебуваючи у вічному місті, він написав багато богословських праць, однак вони зараз майже невідомі широкому загалу читачів.
З листопада 1836 року в сім’ї брата Йосифа Сембратовича Антона народився син Сильвестр. Сталося це у с. Дошниці Ясельського повіту, де Антон був парохом. Мати Сильвестра Анна була дочкою о. Сильвестра Вислоцького, пароха с. Фльоринки. Вчився він у народних школах в Яслі, Горлиці, Тарнові, а гімназійну освіту здобував у Перемишлі, Львові та Відні, де його стрий був віце-ректором семінарії. Богослов’я Сильвестр Сембратович студіював в Інституті Св. Атаназія в Римі. Свячення прийняв 1860 року, а через рік отримав ступінь доктора теології. Коли повернувся до рідного краю, то спочатку працював сотрудником на парафії у дідовому селі.
У 1862 році він перейшов із Перемишльської єпархії до Львівської. Через рік став префектом Львівської семінарії та катехитом при школі отців Домініканців.
З 1865 року Сильвестр Сембратович уже заступник професора догматики, а з 1869 – професор Львівського університету. У 1877 році він переходить на становище архіпресвітера Львівської капітули, а трохи згодом стає єпископом-помічником митрополита Й. Сембратовича.
По від’їзді митрополита до Риму, в 1882 році, Сильвестр Сембратович перейняв управу архієпархії, а в 1885 році був іменований митрополитом.
За часів його керівництва Греко-Католицька Церква в 1891 році провела загальний собор, що упорядкував чимало обрядових відносин. Звіт цього собору появився у Львові в 1896 році під назвою “Чинності рішення руського провінціяльного собору в Галичині”. За його почином було організовано товариство Св. Петра – для допомоги у будівництві церков та товариство св. Павла -для поширення релігійного і духовного життя між селянами. Щодо першого товариства, варто зробити таке уточнення: на той час справді настає розвій церковного будівництва у краї. По-перше, митрополит для зведення церков у галицьких селах розпорядився вирубувати будівельний ліс у митрополичих угіддях у Перегінську. По-друге, якщо парох якогось села звертався до митрополії з відозвою про будівництво церкви, то сам митрополит як перший жертводавець складав грошову пожертву. Сильвестр Сембратович збудував “Кедрові палати” в урочищі Підлюте біля Осмолоди для відпочинку та ліккування.
Митрополит, згідно із складеним планом, старанно відбував візитації парафій, дбав про виховання молодого кліру, підтримував навчання дівчат. З цією метою він заснував у Львові в 1884 році Дівочий інститут під проводом сестер Василіянок і також збудував монастир сестер Василіянок із пансіонатом. У пастирських листах С. Сембратович заохочував заснування читалень “Просвіти” в селах. При сприянні й підтримці митрополита Сильвестра Сембратовича було засновано Станіславське єпископство. Зазначимо, що це сталося у 1885 році. Цікаво, що на виконання булли Папи Лева ХШ про створення Станіславської єпархії розподіл територій, вірних, парафій та єпархіяльного архіву було доручено С. Сембратовичу ще як адміністратору митрополії. Але вже на другий день, 27 березня 1885 року, С. Сембратовича було призначено митрополитом. Саме у цьому чині він проводив церковну інтронізацію першого Станіслав-ського єпископа Юліяна Пелеша. Загалом митрополит Сильвестр Сембратович був дуже добрим, доступним чоловіком, а ще – щирим та свідомим українцем. За заслуги перед Церквою його було проголошено у 1895 році кардиналом. Це був один із шести кардиналів, які очолювали Греко-Католицьку Церкву протягом всієї її історії.
Помер Сильвестр Сембратович у Львові 4 серпня 1898 року. Обидва галицькі митрополити, що носили прізвище Сембратович, залишили помітний слід не тільки в історії Галичини. Завдяки своїй активній громадянській позиції вони були справжніми провідниками і духовними пастирями мешканців краю. їхні добрі починання знаходили підтримку серед широких мас, а плоди їхньої праці були вагомими і конче необхідними.
(За матеріалами видання І.Драбчука “Постаті Галицької історії”, 2011р.)
