Зоря подвижництва Антонія Ангеловича
Антоній Ангелович народився у 1756 році у селі Гринів (тепер Пустомитівського району на Львівщині) і походив зі священичої родини. Навчався у Львівській єзуїтській академії а пізніше відбував студії у Відні, у греко-католицькій семінарії “Барбареум”, де здобув наукове звання доктора богослов’я. Після повернення до Львова у 1783 році прийняв таїнство священства. З 1 липня 1787 року він очолив засновану астрійським урядом при університеті “Студіум Рутеніум” греко-католицьку семінарію для всіх австрійських єпархій, що мала сім кафедр. Семінарія, що пізніше стала академією, випустила чимало молодих священиків, які у період “весни народів” очолили національно-культурний та просвітницький рух у Галичині.
А. Ангелович досконало знав класичні мови – латинську та старогрецьку, вільно володів польською, німецькою, французькою та італійською, але лекції читав українською і вимагав її поширення у Львівському університеті. Про його авторитет у цьому навчальному закладі свідчить той факт, що у 1796-1797 роках Ангеловича обрали ректором.
Щоправда, за рік до цього навчального року Антонія Ангеловича призначають Перемишльським єпископом, і в лютому 1796 року він очолює єпархію. Як ревний єпископ він прагне піднести духовний та освітній стан духовенства на вищий рівень. Для народу виголошує послання, а також здійснює часті візитації на різні парафії. З 1798 року Ангелович стає адміністратором Львівської єпархії.
Наприкінці 1801 року, коли австрійська влада хотіла запровадити у календарі григоріанський стиль, єпископ Ангелович став на захист юліанського календаря.
На початку XIX ст., коли Київська митрополія у Російські імперії фактично була знищена, у Галичині ожила ідея відновлення давньої Галицької митрополії. У 1803 році А. Ангелович разом із Холмським єпископом Порфирієм Важинським подав на розгляд австрійському уряду прохання про відновлення митрополії, однак його було відхилено. У1805 році – тепер уже разом з Львівським єпископом Миколою Скородинським – А. Ангелович посилає друге подання. Тільки 11 вересня 1806 року імператор Франц затвердив пропозицію про відновлення Галицької митрополії, яку на цей раз вибороли А. Ангелович та М. Гарасевич. Папі Пієві VII було запропоновано піднести Львівське єпископство до гідності митрополії на основі трьох єпархій – Львівської, Перемишльської та Холмської. На це Папа Римський дав згоду і своєю буллою від 24 лютого 1807 року відновив Галицьку митрополію, а галицьким митрополитом і Львівським архиєпископом затвердив Антонія Ангеловича.
Правда, під час війни Австрії проти Наполеона А. Ангелович зазнав переслідувань з боку пробонапартівських елементів і змушений був рятуватися втечею.
На митрополичий престол у Львові Антоній Ангелович вступив 25 вересня 1808 року. З великим запалом п’ятдесятирічний владика взявся за працю для розбудови Церкви. Хоча наполеонівські війни, а ще потужний польський вплив у Відні не дозволили втілити всі його плани у життя. Більше того, у 1809 році польські реакційні кола зважилися на арешт Галицького митрополита, в результаті чого значно погіршилось здоров’я А. Ангеловича. Однак жертовної праці у наступні роки він не полишав.
У 1811 році митрополит Ангелович викупив і приєднав до своїх володінь у Крилосі виставлені на ліцитацію землі Галича та Залукви. За них Катерині Коссаковській з Потоцьких була заплачена сума 838530 золотих ринських. Розуміючи особливу роль Крилоса-Галича в історії краю, вище духовенство на початку XIX ст. зводить тут свою літню резиденцію, яку пізніше крилошани назовуть Митрополичими палатами.
А. Ангелович так само часто навідувався до Крилоса. Дослідник історії Галича Йосип Пеленський відшукав у метричних книгах запис, який свідчить, що у 1812 році митрополит перебуваючи у цьому селі, хрестив дочку місцевого пароха о. Петра Парфеновича. До речі, це був останній парох с. Крилос який іменувався титулом галицького катедрального вікарія (заступника або помічника єпарха). А коли померла мати митрополита, то він поховав її на крилоському цвинтарі.
Наведені факти в історичній літературі є відомі. Однак досі ніхто не зробив спроби пояснити такі кроки і рішення А. Ангеловича. Разом з тим нам, наприклад, цікаво, з якою метою до крилоських володінь митрополії на початку XIX ст. були приєднані Галич і.Залуква? Адже навіть пересічному знавцеві історії краю стає зрозуміло, що у такий спосіб митрополит ніби хотів об’єднати під владою духовенства увесь великий обшир княжого міста. Звідси постає наступне запитання: чи не мав на меті митрополит Ангелович повернути Галичу його колишню велич і з часом сюди, у Крилос та на околицю, перенести свій митрополичий осідок з подальшою його розбудовою. Ця версія, безперечно, має право на існування, бо як ідея, що вимагає реалізації, вона не втратила своєї актуальності і досі.
Ще один цікавий факт із біографії А. Ангеловича – це зведення Ангелівської домниці біля с. Гринькова Рожнятівського району Івано-Франківщини (колишньої Перегінської ґміни Долинського повіту Стрийського округу). Своєю назвою вона завдячує митрополитові, як і назва тамтешнього урочища Ангелів чи Ангельниця. Справа в тому, що Перегінське разом із околицею здавна належали до церковних володінь. Ще з кінця XVIII ст. дослідники виявили тут поклади залізної руди. Щоб бути незалежним і в економічному плані, митрополит А. Ангелович закладає тут у 1810 році кілька шахт і зводить відповідні фабричні споруди. Кошти, як на той час, для цього підприємства були виділені чималі – 252 тисячі гульденів, а сама гута з поселенням розмістилась на ділянці площею 300 моргів.
Будівництво тривало до 1812 року. Весь цей час тут трудилось 80 солдатів під керівництвом двох офіцерів, а також селяни з Перегінська, які в такий спосіб відробляли панщину. Для роботи на гуті були запрошені колоністи-гірники, переважно німецької національності.
Проте Ангелівська гута працювала недовго. За однією з версій, причиною її закриття в 1818 році була погана якість залізної руди. За другою, на думку А. Шнайдера, гута була закрита через судовий процес, що тривав між А. Ангеловичем та управителем гути И. Геккером. Справа в тому, що Геккер добився довзолу в Самбірському суді на відкриття в Ангелові ще одного такого ж підприємства, незважаючи на те, що Ангелів завжди належав до церковного фонду. Суд тривав до 1814 року, до року смерті А. Ангеловича, а вже за його наступника гута не функціонувала.
Як церковний правитель А. Ангелович дбав про всебічний розвиток своєї митрополії. Він висвятив двох єпископів: для Холмської єпархії Фердинанда Цехановського (1810), для Перемишльської – Михайла Левицького (1813). Останній став наступником А. Ангеловича на митрополичому престолі.
За старанням А. Ангеловича 3 жовтня 1813 року при Львівській катедрі було відновлено стародавню митрополичу капітулу (колегію духовних осіб, що була радою при митрополиті). У Відні було закладено підґрунтя для визнання церкви Св. Варвари парафіяльною для греко-католиків округи. На Буковині в часи праці митрополита були засновані греко-католицькі парафії у Чернівцях та Сучаві. За правління А. Ангеловича наша церква взяла назву “греко-католицька” і зберегла її через усі лихоліття до наших днів.
Митрополит Ангелович дбав про умови праці та навчання священиків, примножував і упорядковував церковні добра. Заклавши міцну основу для митрополії, яка тривалий час була оборонницею не тільки духовності, але й українського патріотизму, митрополит Антоній Ангелович помер 9 серпня 1814 року.
Світла пам’ять про цю визначну постать минулого нехай знайде місце у серцях галичан, а світло його зорі на небосхилі нехай зоріє ще довго і осяває нам шлях у майбуття.
(За матеріалами видання І.Драбчука “Постаті Галицької історії”, 2011р.)
