Святопокровський монастир на горі Чуриків
Архівні матеріали свідчать про багатьох подвижників монастиря і про його останнього ігумена Йова, який відзначався великою святістю чернечого життя.
Першої руйнації монастирю завдали монголо–татари, котрі, як переповідають легенди, їхали Чорним лісом і побачили на горі якесь дуже дивне сяйво — то блищали на сонці позолочені бані монастирської церкви. Коли підібралися ближче, не могли з рівнини зорієнтуватися, де те «сяюче» місце, бо монастир розташувався на висоті 850 метрів у сідловині гірської вершини. Тоді ординці спіймали батька з донькою, які несли монахам сир на пожертву, і після катування вивідали дорогу та сплюндрували обитель. Згодом її руйнували ще двічі. Востаннє це сталося в 1668 році: після пограбування татари спалили монастир разом із братією, що, на відміну від попередніх разів, уже не чинила опору, а лише молилася. Відродити монастир, вдихнути життя в це святе місце було найзаповітнішою — ще дитячою — мрією ігумена Василя Коваля, який після монаших свячень отримав ім’я Іван, бо з юних літ, незважаючи на войовничий атеїзм радянської системи, дуже хотів стати монахом. Коли висвятився, отримав парафію в Закреничному і збудував там церкву, владика Софрон Дмитерко дав дозвіл на відродження монастиря, і так почався процес збирання коштів та будматеріалів.
Монастир будується винятково на пожертви. Тепер на вершину гори прокладено щось на зразок дороги, якою вже може навіть проїхати вантажівка, а спершу будматеріали носили на плечах. Збудувано каплицю, у монастирському корпусі нині тривають опоряджувальні роботи, закладено фундамент церкви. Нині в монастирі є четверо священиків і семеро братів. Монастир будується на горі висотою 850 метрів над рівнем моря і стане обителлю для багатьох монахів, які посвятять своє життя Богові. Також розпочато будівництво храму і дзвінниці (поряд з монастирем).
За матеріалами сайту: http://pokrov.if.ua
