“Кедрові палати” в урочищі Підлюте
Вище Кузьминця, на лівому березі Лімниці, розкинулось урочище Підлюте, відоме своєю цілющою мінеральною водою.
Розвиток Підлютого тісно пов’язаний з історією греко-католицької митрополії. Воно стало відоме ще за митрополита Ангеловича, який у 1809 році тікав зі Львова від наполеонівських військ у свої Карпатські добра до теперішнього Ангеліва (кілька кілометрів перед Підлютим) і мав намір через гори перебратися на Угорщину. У 40-их роках XIX століття, коли наслідник Ангеловича митрополит кардинал М.Левицький поїхав лікуватися у власні землі і позбавився у Підлютому від ревматизму.
На цілюще повітря, багаті звіром угіддя, лікувальні сірчано-йодисті мінеральні джерела звернув увагу і Львівський єпископ Сильвестр Сембратович, який за рекоме
ндаціями тодішніх спеціалістів, лікарів, розпорядився побудувати в Підлютому резиденцію для свого літнього відпочинку і для приїжджих гостей. Тоді в екзотичному куточку Бойківщини було закладено зруб „Кедрової палати” – резиденції. Щоправда під час Першої світової війни її було зруйновано гарматним вогнем російської армії під командуванням генерала Брусилова.
Але згодом Митрополит Андрей Шептицький відбудував власним коштом будівлі для відпочинку та інші. До Підлютого було прокладено вузкококолійку. Вибір саме цього урочища для митрополичої резиденції не випадковий, адже в Підлютому — три мінеральні джерела. Відтак, обладнали три невеличкі басейни під символічними назвами Сильвестр, Андрей і Тит. В урочище приїжджали відпочивати і лікуватися аристократи з усієї Австро-Угорщини. Лікували ревматизм, «жіночі» хвороби, недуги нервової системи, туберкульоз кісток і недокрів’я. За хімічним складом підлютівська вода подібна до трускавецької, її пили і використовували для ванн. Резиденція стала відомим курортом, на якому щоліта оздоровлювалися, за різними даними, від 120 до 350 осіб. В Підлютому працювали відомі лікарі, лікування було доступне не тільки для священнослужителів. Вода з мінеральних сірководневих джерел використовувалася для лікування ревматизму та інших захворювань. Наприкінці 70-х років резиденція була спалена, а пізніше заново відбудована косівськими майстрами.
У Підлютому стояли два будинки для відпочинку знатних світських людей. Біля резиденції були «вакаційні оселі» (до 1939 р.). Тут було збудовано відпочинковий павільйон з центральним опаленням, що мав 31 кімнату для гостей. Для розваг функціонували стрільниця, дансинг, купальня
, тенісні корти. Можна було зайнятися рибальством та зорганізувати туристичні екскурсії на навколишні вершини гір. Такі подорожі були можливі завдяки побудові гірських шляхів — «райштоків» («рай шток» — з нім.: шлях для їзди верхи). До їхніх послуг були також балева заля, читальня, телефон. Для курортників адміністрація організувала мандрівки на карпатські вершини Грофу, Ігровець, Високу, Попадю, Сивулю, яка є найвищою вершиною в Горганах – час
тині Українських Карпат між річками Свіча та Бистриця. Висота її сягає 1836 метрів.
Підлюте було улюбленим місцем відпочинку і для Андрея Шептицького, який вже в поважному віці кілька разів поспіль щоліта приїжджав лікувати застуджені в російському полоні ноги. Сам митрополит, хоч і був хворий, любив подорожувати гірськими дорогами на спеціальній кінній бричці. Старожили розповідають, що тут був досить багатий, з унікальними експонатами музей, який в роки Другої світової війни було перенесено до Рожнятова, а з часом знищено окупантами.
Що стосується самої будівлі «кедрової палати», то старожили, яким пощастило колись відвідати приміщення, згадують, що особливо затишною і гарною була кімната, призначена для Шептицького. Стеля в ній нагадувала небо: на східному боці було намальоване Сонце, на західному — Місяць, між ними — зірки. Переважали відтінки бузкового.
Навпроти «кедрової палати» з каменю вибудували ґрот, на вершині якого височів масивний кам’яний хрест (за радянських часів войовничі атеїсти замість нього встановили скульптуру оленя). Митрополит Андрей особисто сповідав у цьому ґроті мирян, а в місцевій церкві сам відправляв Служби Божі.
У радянський період Підлюте вподобало партійне керівництво не лише з Києва, а й з Москви. Тут відпочивали Хрущов, Підгорний, Шелест, Щербицький. Подейкують, що навіть Галина Брежнєва відпочивала з друзями. Добиралися вони в гори вузькоколійкою Брошнів—Осмолода, яку сьогодні знищено. Здебільшого метою їхнього приїзду було полювання на ведмедя. Особливо завзятим був Петро Шелест, для якого, кажуть, вирощували звірів у вольєрах, де він їх тут же, у загороді, і відстрілював.
Тривалий час «дачею Шептицького» опікувався місцевий лісокомбінат, згодом держлісгосп. У 70-х роках вона стала дачею тодішнього Голови Верховної Ради СРСР М. Підгорного. Тоді ж за нез’ясованих обставин виникла пожежа й будинок повністю згорів. Відбудовано її було лише в кінці 80-их років. Резиденція відновлюється, зберігся старовинний грот (кінця ХІХ ст.). Центральною спорудою залишається колишня “Кедрова палата”, реставрована і наближена до оригінального вигляду. Тепер увесь комплекс є Реколекційним центром Івано-Франківської єпархії УГКЦ. Стараннями єпископа Софрона Мудрого тут збудовано триповерховий реколекційно-відпочинковий дім, невелику, але сучасну церкву, інтер’єр якої викладений мозаїкою з італійського каменю.
